УДК 781.6
І. А. Гайденко
Аналізуються і пропонуються для впровадження в навчальну практику деякі характерні для сучасної музики конструктивні ідеї і способи звукоутворення.
Анализируются и предлагаются для внедрения в учебную практику некоторые характерные для современной музыки конструктивные идеи и способы звукообразования.
Some modern constructing and soundmaking musical ideas are proposed for teaching.
Яку б галузь людської діяльності ми не розгляд али , у сюди помітимо ту ж характерну особливість: відмова від пошуку, свідома консервація знань і вмінь у традиції завжди призводять до гальмування, зупинки, ентропії. Навколишній світ постійно змінюється і потребує від творчої людини регулярного оновлення та вдосконалення методів роботи, форм та матеріалів. Виникають, розвиваються та витісняють одна одну ідеї, концепції – нове приходить на зміну старому.
Однак будь-який розвиток неможливий без опори на існуючі традиції. Досягнення світової музики, значущі імена знаменитих композиторів і музикантів є безумовним підґрунтям для сучасної вітчизняної музичної педагогіки, помітним орієнтиром вибору правильного напряму розвитку.
Але сучасні студенти мають писати музику майбутнього, а не минулого часу. Створення нової музики аж ніяк не можна звести до простого копіювання і відтворення старих досягнень. Отже, є сенс не стільки залучати учнів до написання традиційної музики, скільки озброїти їх методами досягнення нового звучання.
Було б досить наївно нав’язувати якісь універсальні способи музикотворення та доводити їх прийнятність до будь-якого творчого випадку. Неможливо знати, якою музика буде не лише через п’ятдесят років, але й через рік чи навіть завтра. Проте можна через аналіз та систематизацію елементів нового в сучасній музиці спробувати знайти деякі тенденції майбутнього розвитку і звернути на них увагу студентів-композиторів. Знання особливостей новітньої музики, розуміння методів її створення, вибіркове використання цих методів має допомогти майбутнім митцям знайти свій особливий шлях у мистецтві.
Нинішня музика є результатом інтелектуального й емоційного впливу на композиторів складних процесів розвитку, що відбуваються в науці, техніці, соціумі. Все це стимулює творчість, сприяє пошукові нових конструктивних ідей.
Розвивається музичний інструментарій. Удосконалюється виконавська майстерність. Виникають нові радикальні способи звукодобування. Наприклад, виконання мультифонії на дерев'яних духових інструментах дозволило досягти незвичного екзотичного звучання флейти, гобоя, англійського ріжка, а також набути нової виразної якості.
Пошуки нової виразності спонукали композиторів другої половини ХХ ст. до використання звуків, що раніше вважалися немузичними: шумів, скрипів, гуркоту працюючих механізмів, звуків природних явищ – усе це стало матеріалом так званої конкретної музики. Для електронної музики підґрунтям стали звуки, що взагалі ніколи не існували в природі, синтезовані за допомогою звукових генераторів.
Отже, зауважимо, що найбільше впливають на розвиток музичного мистецтва нові конструктивні ідеї й нове звучання, пов’язане з оновленням способів звукодобування та новим інструментарієм.
А які ж нові конструктивні ідеї є найвпливовішими в сучасній музиці?
Якщо спробувати визначити головну якість, що відрізняє сучасну західну музику, то "раціоналізм" – це перше, що можна сказати, пригадавши складні логічні побудови, які є основою творів П’єра Булєза, Яніса Ксенакіса, Карлнхайнца Штокхаузена. Але подібній музиці не можна відмовити й у досягненні виразності, вражаючій, як у "Metastasis" Я. Ксенакіса, захоплюючій, як у "Pli selon p l i" П. Булєза, й навіть дратівливій, як у "Пустелях" Е. Вареза.
Раціоналізм сучасної музики походить від ідей А. Шенберга, А. Берга й А. Веберна. Додекафонія була не просто новою системою організації музичного матеріалу, а й тією системою, у якій відбулася емансипація одиничного звука, котрий поступово втратив залежність від тонально-гармонійної динаміки розвитку й набув властивості, що відкривають нові можливості виконавської виразності. Сучасна музика принесла з собою нові форми, які втратили динамізм, але набули властивості інтелектуальної гри, що поєднує в собі твердість логічного каркаса конструкції й розмаїтість варіантів.
З огляду на важливість значення додекафонії для музики ХХ ст., є необхідним написання студентами декількох робіт у цій композиційній техніці. Підготовчим етапом має бути засвоєння відповідної теоретичної бази, а також, зрозуміло, прослуховування та аналіз творів А. Шенберга (ор. 25) й А. Веберна (ор. 27, 32).
Студенти також мають написати декілька композицій, основаних на системі звуковисотних, ритмо-, динаміко-, артикуляційних серій з використанням елементарних математичних способів творення й організації музичного матеріалу. На підготовчому етапі щодо цього доцільно проаналізувати "Структури" П. Булєза й "Klaviershtük" IX К. Штокхаузена. Непоганим теоретичним і методичним підґрунтям для такої роботи стане розділ "Структуралізм" із книги Богуслава Шеффера "Нова музика" [ 3 ; с. 48].
Наведемо приклад завдання: студент пише твір, використовуючи можливі варіативні комбінації цифрової послідовності 1-2-3-4.
Можливе таке вирішення.
Спочатку будуємо звуковисотний ряд, розглядаючи одиницю заданої послідовності як напівтон. Такий ряд має 24 можливі варіанти перестановок цифр. Долучивши сюди 16 варіантів напрямів руху інтервалів серії, отримаємо звуковисотну послідовність з кількістю до 24*16=9216 звуків.
Далі вистроїмо ряд ритмічних груп із нот довжиною в 1/16, 2/16, 3/16, 4/16 з 24 варіантами перестановок. Використовуючи 2, 3, 4 як множники отримаємо всього 96 ритмогруп, що можуть бути нотами або паузами.
На тому ж принципі розробляється динамічний та артикуляційний плани.
Усе це стає базою даних для побудови твору. Окремі елементи такої бази використовуються для написання музики. Завдання студента – організувати їх для досягнення максимальної виразності звучання цілого.
Звісно, що музика ХХ ст. не зводиться до серіалізму. Вона, крім іншого, довела великі потенційні можливості розширених ладових систем. Зокрема, твори на їх основі мають суттєві естетичні переваги в широкої слухацької аудиторії порівняно з абстрактними числово-звуковими утвореннями.
Які актуальні модальні конструкції мають знати і використовувати студенти-композитори? Окрім середньовічних діатонічних дорійського (2-1-2-2-2-1-2), фригійського (1-2-2-2-1-2-2), лідійського (2-2-2-1-2-2-1), міксолідійського (2-2-1-2-2-1-2), еолійського (2-1-2-2-1-2-2), локрійського (2-2-1-2-2-2), іонійського (2-2-1-2-2-2-1), різновидів мажорів та мінорів, виокремимо.
); різні комбінації однакових або неоднакових тетрахордів через їх поєднання, де останній звук попереднього тетрахорду є першим звуком наступного або вони розділяються тоном чи напівтоном; комбінації інтервальних моделей (1-2-1-2...), (1-3-1-3...), (2-3-2-3-...) та ін. Можливе практичне використання нетемперованих ладів, що не базуються на принципі рівномірного поділу октави на 12 частин. Відповідно їх основою будуть інтервали, які не збігаються з напівтоном.
Техніка композиції, основана на принципі оперування ладами – модальна. Твір може базуватися лише на одному ладі, а може використовувати неоднакові лади, що одночасно проходять у різних голосах, створюючи в такому разі поліладовість або полімодальність.
Корисною практикою для учня може стати робота з написання моноладового твору з використанням штучного звукоряду, утвореного серією транспозицій того самого ладу на рівні або нерівні інтервали, що дозволяє побудувати досить складну вертикаль, ґрунтуючись на лапідарному первинному матеріалі.
Слід звернути увагу на такі вказані О. Мессіаном [2] можливості застосування полімодальної техніки: багаторазове повторення короткого мелодійного відрізка з різною гармонізацією при кожному його проведенні; прохідні й мелізматичні акордові групи; гармонійно-мелодійне ostinato в кожному з голосів.
Робота в ладовій (модальній) техніці дозволяє композиторові не відходити від прийомів роботи з мелосом, напрацьованих багатовіковою музичною традицією. Тут можуть залишатися актуальними найзагальніші принципи гармонійної організації, поліфонічні прийоми, традиційні композиційно-драматургічні методи розгортання. Дуже важливою є можливість застосування даної техніки у вокальній і вокально-інструментальній музиці.
Створення музики завжди пов'язане з виникненням нових інструментів й удосконалюванням наявних. Деякі композитори спеціально винаходили або замовляли нові інструменти для виконання своїх творів. Так, І. С. Бах удосконалював органи й утілював їх нові можливості у своїх творах. Для Гольдберг-варіацій було замовлено спеціальний клавесин. Пригадаємо також Р. Вагнера, Г. Берліоза, М. А. Римського-Корсакова, І. Ф. Стравінського й багатьох інших композиторів, які активно цікавилися новими можливостями новітніх інструментів.
Впливало на розвиток музики й мистецтво знаменитих віртуозів. Особливо цінно, коли віртуоз і композитор поєднувалися в одній людині: Букстехуде, Бах, Гендель, Моцарт, Бетховен, Паганіні, Шопен, Лист, Рахманінов – цей перелік не потребує зайвих коментарів.
Удосконалення інструментарію – процес безперервний й XX ст. дало цьому підтвердження. Так, сучасні духові інструменти виробництва "Yamaha", "Johnson", "Selmer" надають виконавцям можливості й красу звука, недосяжні раніше.
Паралельно вдосконалюється виконавська техніка, метою якої все частіше стає не стільки віртуозність виконання пасажів і соковитий експресивний звук, а, радше, те, на що раніше уваги майже не звертали – розширення й збагачення способів звукодобування.
На дерев'яних духових інструментах у новій музиці досить часто застосовується багатоголосне звучання, коли за допомогою спеціальних амбушурних та аплікатурних прийомів повітряний стовп у трубці інструмента подрібнюється на декілька частин. У результаті утворюються багатоголосні (мультифонні) звучання, які можуть як належати натуральному звукорядові, що відповідає довжині трубки, так і не належати йому. Можливі мультифонні трелі в декількох видах паралельного руху голосів, зустрічного руху й змішаного. Можливе також поєднання трелей з утриманим голосом або голосами. Не всі мультифонні співзвуччя мають повний динамічний діапазон – більшість із них виконуються лише в досить обмеженій динаміці.
Залежно від виду інструмента, можна виконати від декількох мультифонних сполучень до кількох десятків. Опанування такої техніки може багато дати й композиторові і виконавцеві: вона дозволяє досягти якісно нової звукової виразності на давно звісних інструментах.
У сучасній музиці використовуються й інші способи гри на дерев'яних духових інструментах: гра клапанами, коли звук добувається за допомогою різкого удару по відповідному клапану без удмухування повітря. У результаті – досить виразне звучання, точне за висотою, хоча й тихе. Можливі невеликі соло, трелі, тремоло.
Цікавий звуковий ефект забезпечить одночасна гра і спів виконавця. Це неможливо на двотростових інструментах, але ефектно звучить на однотростових і флейтових.
Прийом поєднання голосу й інструментального звучання є актуальним і для мідних духових інструментів. Можна досягти майже повної ідентичності звучання голосів.
На перший погляд виникає враження, що нова музика не істотно розширила можливості струнних інструментів – здається, що Паганіні витяг зі скрипки все, що було можна. Однак таке враження помилкове і сучасні виконавці на струнних інструментах доводять це своєю майстерністю. Так, професор Каліфорнійського університету Сан-Дієго по класу контрабаса Б. Турецьки виокремлює 56 (!) способів артикуляції.
Наведемо тільки декілька з них:
Дуже цікавими і виразними є способи гри, пов'язані зі зміною резонансної частоти інструмента за допомогою скордатури – перебудови струн. Так, перебудова контрабаса з стандартного строю EADG на DADA створює потужний резонанс у натуральному ладі D. Перебудова ЕАС#А підсилює резонанс ладу А. Найцікавіший ефект – збіг резонуючого з декою інструмента камертона "А" зі звуками струн А або D, узятими pizzicato або arcо. Резонувати з декою може й приставлений до неї невеликий дзвін.
Усі ці прийоми звукодобування можливі й на інших струнних інструментах.
Фортепіано також відкривається в новій музиці своїми невикористаними раніше якостями. З точки зору акустики рояль є резонуючим контуром широкого частотного діапазону. Незаглушені його струни можуть збуджуватися під впливом зовнішніх звуків еквівалентної частоти, продовжуючи згасаюче звучання, що є вражаючим колористичним ефектом.
Проаналізувавши фортепіанні твори К. Штокхаузена, виділимо такі нові способи педалізації і звукодобування:
Використовується також pizzicato нігтем або медіатором на відкритих струнах, glissando по струнах у комбінації з беззвучним узяттям клавіш, гра паличками від литавр по струнах, деці, по деці при піднятій правій педалі, будь-яке заглушення звука з використанням різних металевих, пластмасових, дерев'яних демпферів і за допомогою пальця. Рух заглушок по струні від її центра до країв дає перемінне виділення обертонів від нижчих до вищого.
Усе вищезгадане можливе в різних комбінаціях.
Зазначені звуковиразні можливості акустичних інструментів можуть серйозно збагатити звукову палітру й виявитися корисними для вдосконалення майстерності майбутніх композиторів.