У професійній музичній європейській культурі з часів появи композиторського ремесла звичними атрибутами його були: папір нотний, стіл письмовий та фортепіано чи який-небудь інший музичний інструмент. Сучасність реформувала цей перелік, доповнивши його комп'ютером, midi клавіатурою, аудіо платою та тонгенераторами, принтером та сканером.
Як цей факт впливає на творчій процес? Яким саме чином використання сучасної техніки допомога людині-митцю розкрити свій потенціал? Чи можна говорити, що використання комп’ютерних технологій дає композиторові щось таке, що підіймає його працю на нову еволюційну ступінь ? Треба зауважити, що позитивні відповіді на низку цих питань зовсім не будуть природними для багатьох сучасних композиторів. Серед численних контраргументів, що обов’язково з’являться у порядку дискусії на тему “композитор та комп’ютер”, можна буде почути: контраргументи загально естетичні, коли категорично заперечується всіляка можливість участі якогось “залізяччя” у такому суто людському ділі як музична творчість; контраргументи історичні, коли акцентується на тому, що, мовляв, попередні композиторські покоління обходились без комп’ютерних технологій і часом прекрасну музику писали; та – цілком , однак, зрозумілі – фінансові.
Відмітимо, що коли певні особи вирішують для себе якимсь чином фінансову проблему, долають психологічний бар'єр, стають комп’ютерними користувачами і починають працювати в якомусь партитурному редакторі (приміром: Finale) – вони швиденько оцінюють придбаний комфорт, забувають про своє минуле зневажання і не без ентузіазму розказують як це чудово, коли можна почути набрану партитуру у midi виконанні, коли будь-яка коректура стає швидким ділом (насправді, тільки той, хто хоч колись мав справу з коректурою чистовика партитури при допомозі ножиців та клею може оцінити важливість цього прогресу), коли, нарешті, оркестрові голоси не треба переписувати окремо. Отож комп’ютери у якості переписувачів нот та електронних виконавців уже досить широко використовуються значною кількістю наших митців і, гадаємо, майже всіма закордонними .
Але комп’ютерні технології мабутьмогли б дати композиторові набагато більше можливостей для реалізації процесу саме створення музичного твору. Приміром – на етапах генерації ритмомелодійних та структурних ідей, їх відбору та подальшої обробки. Для цього мали б використовуватись спеціальні комп’ютерні програми, досконалість яких би визначалась точністю постановки завдання та рівнем конкуренції серед виробників програмного продукту. Однак прискіпливий аналіз музичного напрямку програмної індустрії показує, що на сьогодні мабуть ще не існує програм, які повноцінно вирішували б ці проблеми для потреб сучасної музики некомерційного напряму. Існуючі програми – різноманітні секвенсори, нотатори, синтезатори, трекери та аудіоредактори [1] – безсумнівно цінні досягнення людської думки, що дуже допомагають реалізації авторського задуму, вносять новітні прийоми в композиторські техніки та економлять час автора за рахунок виключення рутинних операцій з музичним текстом. Але композитор все ж має придумати й тримати у голові певну цілісну музичну ідею спочатку, а вже потім – записати її понотно чи як інструментальну імпровізацію в пам’ять комп'ютера у вигляді нотних знаків чи MIDI секвенції. Ось як описує початковий етап свого творчого процесу І. Стравінський: «...задовго до народження < музичної > ідеї я починаю працювати над ритмічними з'єднаннями інтервалів. Таке дослідження можливостей завжди робитися за роялем. Тільки після того, як мелодійні чи гармонійні взаємини встановлені, я переходжу до композиції, що представляє собою подальше розширення та організацію матеріалу...» [2.с.224]. Відомо: переважна більшість композиторів проходить у своїй праці через щось подібне описаному процесу, що характеризується перебором базового звукового матеріалу та його вибором за тим чи іншим критерієм. Первісним поштовхом для появи музичної ідеї можуть бути будь-які звукові феномени, їх – безліч і у кожного композитора, зрозуміло, вони свої: підібрані на фортепіано ритмо-інтервальні комбінації Стравінського, записані у Бетховенському блокноті мотиви, зафіксовані на магнітну плівку голоси птахів О. Мессіана, конкретні звуки Пьєра Шеффера, електронні синтезовані звуки, шуми і т. ін. Окрім того – числова послідовність, алгоритм або база даних. Значна частина композиторської праці витрачається на систематизацію та відбір цих першоелементів і праця така носить досить не ергономічний характер та нагадує, в ліпшому випадку, роботу з паперовою картотекою на відміну, скажімо, від праці з електронною пошуковою системою, де ми маємо на виході всі можливі результати пошуку за якимсь критерієм і можемо ними досить швидко оперувати. Ось тут і бракує наявних комп’ютерних технологій.
Різномастість музичного першоматеріалу досить непросто систематизувати у тому вигляді, котрий необхідний для створення спеціальної композиторської програми, що відповідала б вимогам С AD ( computer - aided design ) – системи комп’ютерного проектування. Втім згодом це буде цілком можливо. До того ж розвиток науково-дослідницької думки та технології якось спромігся реалізувати подібну задачу, скажімо, в архітектурі, дизайні, радіоелектроніці. Є дуже непогані розробки для написання електронної “популярної” музики, хоч у тій галузі використовуються дещо простіші способи роботи з матеріалом. Створення подібної програми потребує цілеспрямованих зусиль та творчих зв’язків між програмістами та музикантами-композиторами, чого, принаймні, в Україні поки що нема і можна було б тільки бажати.
Отож комп’ютерна індустрія, незважаючи на свій бурхливий розвиток, ще далеко не вичерпала свої музичні можливості відносно програм для композиторів. Те, що є і можна знайти у продажу і в Інтернеті – продути поки що далекі від ідеалу і з явним нальотом любительства, що і не дивно, бо виробляються вони частіш усього аматорами.
На етапі пошуку звуковисотної ідеї майбутнього твору композиторові може допомогти вільно розповсюджувана програма Fract al Mus ic , що написана іспанським композитором і піаністом Густавом Діасом Жересом (Gustavo Diaz Jerez)[3]. Вона генерує мелодійні послідовності, використовуючи алгоритми, що виражені через математичні формули. Композитор, котрий користується програмою, задає бажаний тембр через номер програми стандарту General Midi , який потім можна буде прослухати за допомогою керованого через midi синтезатора, темп твору, звуковисотний діапазон окремої партії в октавах, тривалість звуків та один із п'ятнадцяти ладів, що визначають можливі для вжитку хроматичні звуки. Можна визначити і власний оригінальний лад із будь-яких 12 тонів. Відмітимо як явну хибу програми повну відсутність можливості для праці з ритмоформулами. Програма використовує складні алгоритми для генерації звукової послідовності, що взяті
Достатньо детальне описання цих алгоритмів можна знайти в help файлі програми. Їх спільною рисою є здатність генерації унікальної числової послідовності, кінцевої або безкрайньої. Алгоритми використовують задані працюючим з програмою композитором перемінні і розвиваються в часі синхронно кроку програми. Отримані числа інтерполюються машиною на попередньо відібрану ладову шкалу і визначають висоту звуку, який ми і чуємо у midi виконанні. Програма генерує до шістнадцяти одночасно звучащих партій, кожна з якої може використовувати своє унікальне – тембральне, алгоритмічне, ритмічне і т. ін. – настроювання. Якщо ми будемо використовувати в різних вертикальних шарах алгоритми, що дають при однакових вихідних даних однакові числові послідовності (Morse-Thue, “алгебри земляних хробаків”, клітинних автоматів, 3n+1 чисел), та визначимо вертикальне й горизонтальне зміщення голосів відносно один одного – ми одержимо у вихідному музичному уривку поліфонічні пласти імітаційного типу. Алгоритми можуть також відображатися у візуальному вигляді, що дуже допомагає при підборі значень перемінних. У вигляду графічних фракталій, візерунчастих малюнків, може бути представлений і весь музичний матеріал. Надалі твір зберігається у формі стандартного *.mid файлу і може бути використаний для наступної редакції у будь-якому розповсюдженому нотному комп’ютерному редакторі. Втім програма ця не є системою створення музики, на що і акцентує увагу автор програми. Він нагадує користувачеві: «саме Ви – композитор. Програма не пише музику, вона навіть не створена для цієї мети. Вона лише дає композиторові деякий матеріал для наступної маніпуляції». Тобто композитор, як йому і належить, має пильно вслухатись й вдивлятись у генерований машиною матеріал і сам вирішувати, що для нього підійде, а що ні. Інша справа – чи зможе “алгоритмічна машинна музика” стати для композитора тим поштовхом, яким, наприклад, був пташиний спів для Мессіана?..
Наступний етап композиторської праці – це робота по розробці відібраного матеріалу. Слід зазначити, що досить багато розповсюджених midi програм "вміють" робити стандартні музичні тематичні перетворення, що відомі з історії поліфонічної музики, такі як транспозиція, інверсія, рак та інверсія-рак. Більш розвинуті перетворення – серії версій теми в часовому зменшені та в збільшені – дозволяє робити, наприклад, блок MIDI процесора потужного редактора Cubase німецької фірми Steinberg [4]. Відібраний матеріал після обробки цим процесором ускладнюється через нашарування точних і неточних копій пропости. В результаті утворюється цікава багатоголосна розвинута поліфонічна імітаційна фактура канонічної природи. Процесор може працювати в інтерактивному режимі – тобто його можна перестроювати в момент звучання записаного матеріалу або у реальному часі.
А от унікальний інтерактивний фразовий синтезатор (IPS) того ж Cubase допомагає авторові розвити вже написану тему за допомогою методів, що мають явне постсеріальне походження: числовий порядок тонів та ритм уведеної у середовище IPS послідовності є основою для різноманітних змін початкового матеріалу у звуковисотному, ладовому, тембровому, темповому, ритмічному відношенні. Через зворотній зв’язок порядок тонів теми може впливати і сам на себе, змінюючись на основі власних же закономірностей. Числові особливості музичного матеріалу таким чином визначають його розвиток, максимально реалізуючі конструктивістську ідею тотального детермінізму. Авторами програми передбачена можливість одночасної роботи двох таких модулів, що опрацьовують незалежний один від одного матеріал. Ідея інтерактивності виявляється в можливості для композитора через midi клавіатуру в реальному часі втручатися в хід роботи програми і вносити в остаточний результат елементи виконавської імпровізації. Отримані послідовності можуть бути записані в midi трек для подальшої доробки, комбінацій та переводу у звук або партитуру.
Досить часто музичний образ майбутнього твору перед тим як стати музичною партитурою спочатку існує як графічний план-схема. Автор фіксує графічно ідею твору, а вже потім пише з цього ескізу стандартну партитуру. Подібні схеми ми можемо побачити не тільки у Яніса Ксенакіса, але й у багатьох інших представників сучасної композиторської генерації (Магнуса Ліндберга, Марко Стропи etc .). Ескізи мають, як правило, низку ознак цілісної форми. Розподіл подій передається графічно через уявну шкалу часу, що тече зліва направо. Звуковисотність – через уявну лінію вертикалі. Тембр та динаміка – через, колір, товщину та характер ліній малюнку. Такі ескізи візуально нагадують партитури раннього К. Пендерецкого або електронні партії К. Штокхаузена і, здається, можуть бути цікавим предметом для вивчення особливостей композиторської праці. Комп’ютер, у свою чергу, може представити музику графічно, у вигляді сонограми, що є результатом фіксації спектрального аналізу звучащого уривку. Порівнюючи сонограми зі згаданими попередніми ескізами, ми побачимо, що вони мають між собою багато спільного. Якщо сонограма – це адекватне відображення музики в графіці і схожий на нею попередній композиторський ескіз музичного твору є вираження музичної ідеї твору, то чи не можна переводити з допомогою машини графіку в музику?
Питання: Чи існують якісь технології, що могли б допомогти композиторові перевести його попередні графічні схеми у музику? Яким саме чином можна перетворити з допомогою комп’ютера графічні об’єкти в музику? Поки що розроблено один із способів. Графіка трактується як спектрограми з їх послідуючим ресинтезом. Тобто береться двомірний графічний об’єкт, його ширина розглядається як довжина звучання, що задається автором. Висота – як чутний звуковий діапазон. Ідея полягає в тому, що кожен природний і синтетичний звук можна представити графічно як спектрограму, де будуть виражені його складові, їх, частота, темброва фарба, гучність та довжина . При зворотному процесі ми будемо розглядати графіку як спектрограму, протягнуту у часі. Таку можливість надають комп’ютерні програми Kandinsky Music Painter для платформи AtariST, а також Virtual Waves фірми Synoptic для PC сумісних комп'ютерів [5]. При реалізації цієї задачі перед розробниками постає багато складних питань, зв’язаних із трактуванням музичного змісту графічних ліній, крапок, кольору. Зрозуміло, що варіантів цих трактовок-алгоритмів може бути дуже багато і наявний художній результат від їх ужитку поки що далекий від досконалості, але спосіб виглядає вельми перспективним напрямом розвитку як комп’ютерних технологій так і композиторських технік.
Отже:
Белунцов В. Музыкальные возможности компьютера: справочник – СПб.: "Питер" ,2000,-431 c .
Игорь Стравинский. Диалоги – Л.: Музыка,1971,-411с.
http://www.geocities.com/SiliconValley/Haven/438 6
http://www.synoptic.net/vwaves.htm